"міліція карми"
Наш перший раз. Мабуть, егоцентрично буде зараз про це говорити, по-дитячому хвалькувато, але я хочу зафіксувати це ще десь, окрім своєї пам'яті, повертатися до цього з висоти (сподіваюся) прожитого і тішитися так, як тішуся зараз.
Вставати за 20 хвилин 7ма було важко, організм піддався лише після обіцянки, що я повернусь і відразу знову ляжу. Але зустріч, яка чекала попереду, була варта кількох недоспаних ночей. Мишко і Саша чудові. Я вже їм казала, але скажу тут ще. Не знаю, чи хтось іще називає Жаржайла Мишком, сподіваюся, то не надто фамільярно з мого боку, але така вже гарна українська варіація імені "Михайло". Та й узагалі, я, як каже Третій, не володію магією імен. Мені найпростіше називати людину так, як я сама вигадаю її називати.
У його віршах так багато музики, якоїсь прозорості, якихось близьких мені образів — аж дивно, що я так не пишу. Хоча це і добре. Мимоволі задумалась, наскільки ж це все індивідуально, і що може не всім присутнім так вони зайдуть, але оплески, які вже починали переходити в овації, відкинули усі сумніви. Заради такого — усі тижні роботи, усі недоспані ночі, уся паніка. Good job, ALE. Дякую вам за цінні ідеї, за спільні нерви, за магію, яку ви творили, а я просто була щоразу в шоці.
Проектор, який "буде, але не знаю точно, коли" був ще за години дві до нашого приходу/чеку. Фотограф, який в передостанній момент влип у якусь запару, в останній момент з неї вибрався. І зробив дійсно чудові фото. Свічки, які купувалися на випадок, що зникне світло, горіли просто для створення теплої атмосфери. Я нарешті сприйняла всю картину цілісно, вірші_слайди_музику, хоча під час презентації я була більше коліщам механізму, ніж глядачем.
Коли були оплески, я плескала з усіма і чекала, коли зал припинить і я зроблю ще один сплеск, єдиний посеред тиші, недолугий і смішний, а цей момент все не приходив. Плескала і дивилася на Третього, спиною відчувала Маліну, і думала, як же все круто пройшло. І припинила абсолютно синхронно з залом.
Спасибі, Дик, що підкинула нам цю задачку.
Спасибі, Мишку, що довірився. Приїздіть ще, з новими книжками чи просто в гості.
свята сім'я
Покинувши Жаржайла і Сашу на залізничному вокзалі у черзі по квитки додому (Луцьк справді закохався у них і не відпускав), я вирушила на Терен, де мене чекала моя велика сім'я. Не вся, звичайно, і це дуже шкода, але були Катруся і Дик, Міністр і Ріта, Аннушка, Ксю і Очі, Звіздецька і Катя, Юра, Ігор, ну і Третій, який підступно покинув луцький флет під покровом ночі.
Фоточок не буде. Просто... радує рахувати подолані кілометри, відвідані міста, нові локальні меми і те, який уже раз ви з сім'єю всі разом їсте макарони. Дев'ятеро із нас одружилися, замість молитви — вірші Жадана. Решта поки вільні, але попереду ще стільки квартирників...)
Лишайтесь святими. У мене для вас місце в шафі.
