У першу чергу скажу, шо страшно люблю Тернопіль. Вже це одне стало достатнім аргументом, шоб ше в січні сказати "окей, я поїду з тобою на ФМ".
Як ми добиралися
Перші кілька годин по виходу з дому відчувала себе неймовірним лохом, бо дала батькам себе вмовити на поїздку автобусом замість запланованого автостопу. (Думка, яка прийшла тільки щойно: чорт, мала ж час вернутися і викласти з рюкзака шорти та взяти натомість куртку! l'esprit d'escalier). Дорога в туду зайняла цілих 4,5 години, якісь пасажири військової зовнішності матюкалися і погрожували набити морду водієві. А ще ми за той час добряче зголодніли, нас врятували припасені на випадок стопу сухарі.
Finally there
По приїзду ми пообідали в Новусі (зачєм, зачєм ми жерли ту стрьомну піцу і салатик?). Не отруїлися і навіть позбулися голоду, але це наше персональне "ніколи знову". Потім нас зустрів Йось і провів на хату до Білика. Наш хост і мій добрий друг звалив на всі 4 дні фесту в наметове і вдома навіть не з'являвся, чим ми з задоволенням користувалися (тобто користувалися для сну його ліжком).
До території проведення фесту (аеропорту) ми досить комфортно добралися двома маршрутівками. Площа, яку займає ФМ, просто вражаюча.
У перший день ми дуже змерзли. Юзали дощовики як вітровки поверх усього одягу, який у нас був. Вова чи то мерз менше, чи то тримався мужньо, а мені було капець просто як холодно. Гоцати і грітися страшенно заважав рюкзак.
На другий день я рюкзак не брала, начіплявши запасний утеплювальний одяг на себе. Але сонце світило на всю, тому я майже до самого вечора була у самій футболці, пусер і дощовик бовталися на поясі, додаючи моєму урбан-хобо-стайлу саме того убран-хобо-шарму)) А Вові ми на секонді купили справжню фланелеву сорочку в клітинку, від споглядання якої я решту часу отримувала неймовірну естетичну насолоду. Йому в ній було просто досить тепло, що теж ніштяк)
На третій день ми отримали змогу перевірити наші дощовики на міцність, тобто переконатися в тому, що їхня прогумованість встигла зноситися, і таки промокнути. Я вкотре прийняла супервдале фінансове рішення і ми купили на території фесту втридорога два целофанові дощовики, які, як можна здогадатися, нам більше не пригодилися ні того дня, ні наступного. Зате вони в нас тепер є, а попереду в планах ще купа подорожей нашою чарівною Україною, де дощ не йде тільки тоді, коли ти на роботі в офісі)
Наше меню протягом фесту варіювало від чікен-лавашів у Chiken Hut, хот-догів на території аеропорту, піци (яку ми навіть не помітили) поблизу автовокзалу і до мівінки, яка була, по ходу, єдиним вдалим капіталовкладенням (окей, ще сорочка, але то ж не їжа).
Ми вставали якогось біса щоразу о 9 ранку, тоді коли наші фестивальні сусіди, повернувшись додому близько 3 ночі, солодко спали до обіду. Ми поверталися додому найпізніше о 1 ночі (це тому, що того одного разу нереально було зловити таксі, всі поїхали підбирати фестивальників, а ми йшли додому пішки, і мене вперше підвів гуглмепс). Ми пропустили кілька запланованих гуртів, в основному через те, що затримка на головній сцені була 2-3 години і ми просто надто втомлювалися чекати. А ще тому, що на третій день ми витратили все бабло, яке мали при собі, і нам не вистачало на таксувку додому, тому поспішили назад, поки ще можна було зловити маршрутку. Загалом, було багато фейлів, і практично всі на мені, але все одно було дуже кльово. Вважатимемо це тестуванням на баги в мені-фестивальнику, які тепер, здається, успішно пофіксили)
Coming home
Назад їхали автобусом, квитки на який було куплено фактично на останні гроші. У Кременці дізналися, що квиток з Кременця до Лу коштує майже вдвічі менше, ніж із Те до Лу. Ще один аргумент на користь стопу. Хоча насправді справа не у грошах, бо це всього-навсього гроші, я просто хочу спробувати себе у цьому, отримати новий досвід і матеріал для байок. Може ще колись зреалізую...
По приїзду додому зрозуміли, що ніби телепортнулися туди і назад, і невідомо куди ділися ці чотири дні. Зазвичай після довгих мандрівок відчуваєш, що вдома щось змінилося, але цього разу якось такого відчуття не було. Хочу ще раз пройти цю місію і не лажати так адово.
P.S. щиро дякую Білику за щедро надану вписку, сподіваюсь, ти таки добредеш додому, бо тебе там в холодильнику чекає наш луцький ель, сподіваюсь, тобі він зайде, бо мені, якшо чесно, якось тепер більше не заходить.
і дякую Йосю за всі поради щодо утеплення і добирання.
а також дякую Васі за розуміння і за те, як він дякував, шо помила в них посуд, то мене дуже усміхнуло))
Була неймовірно рада бачити вас, чуваки.
