Кому цікаво, з чого це все взагалі почалося, можете почитати тут: >терен. А якщо коротко, то минув рік, і ми знову на Ї_фесті. Цього разу зі святою сім'єю.
Цьогорічний Ї став для мене компенсацією за всі провтики року: презентація "Тут похований Фантомас" Андруховича, виступ Vivienne Mort та Один в каное, а ще чудовим способом знову побачити хороших людей.
Мабуть, то був такий гарний знак, що я з Лу і Аннушка з Танічкою з Р приїхали до Те практично одночасно. Мабуть, то так мало статися, що ми питали дорогу до готелю в Гриця Семенчука. І вже напевно дуже круто, що я таки встигла на тернопільську презентацію "Міліції карми" Мишка Жаржайла до її закінчення. Чорт, яка ж я їх всіх була рада бачити!
До Гриця в "Є" на презентацію "MORE" ми з братами втрапили тільки на поріг. Народу набилося, як у церкві. На круглому столі "Мистецтво в умовах війни" сиділи в коридорі готелю на підлозі. Те, що говорила Люба Якимчук, дійсно пройняло, мало не до сліз. Просто: там люди, які б вони не були, вони потребують захисту. І ще: говорити про, писати про, щоб замість нас не сказали інші, не перекрутили для своєї якоїсь вигоди.
В "Козі" Третьому принесли дуже вже розбавлене водою пиво. І це ж було не якесь там "Оболонь", це було "Guiness". Насті салат принесли вже коли всі інші все своє з'їли. Кепсько якось. Хоча офіціантка дуже старалася, запитувала, як нам страви і все таке. Мені здається, то просто власники економлять на робочій силі. На вихідні, особливо фестивальні, варто викликати на роботу більше офіціантів і не скупитися на зарплату.
Андрухович говорив про різні штуки з Україною, але я зараз не передам, бо то треба його чути чи хоча б читати.
Нові (для мене, принаймні) пісні Vivienne Mort дуже гарні.І голос у Дани, як завжди, чудовий. І нехай собі Ско її не любить))
Дружній взаємотроллінг Іздрика і Ірванця мені не набридне ніколи. Вони такі неможливі.
Неймовірно відрадно було знову чути Бабкіну. І вперше чути наживо Галину Крук.
Хадановіч крут. Рижков крут. Адамовіч крут. Прилуцький крут. Усі по-своєму, звісно, але, чорт забирай, ці білоруси просто таки полонили моє серце. Такою гарною мовою про такі різні речі.
На флеті влаштували свої власні поетичні читання. То просто Ско розхуліганився, аж навіть я один свій текст прочитала. А вранці були традиційні макарони з сім'єю. Чупа, привіт :)
Презентація Дикової "Семантики наших прикрас" була мені чимось схожа на хрестини чи день народження. Згадувалися різні кльові моменти, тішило, що ще більше людей дізнАються про те, яка ж вона в мене хороша і який узагалі прекрасний цей світ.
Поки сім'я сиділа на молодіжній сцені і слухала, як читають Катруся, Дикобраз, Ткачинський і ще багато хто не з сім'ї, але просто кльових, ми з Катею шукали Карма-Каву. А в "Є" я зустріла Прохаська і він мене знову обійняв. Ну такий він, людина-тепло.
У Єшці я спустила більше 200 грн на книжки і листівки. Взяла "Фантомаса", який зараз з Настею поїхав до Ха, "MORE" Семенчука, "Гірчицю" Бабкіної і "10 слів про Вітчизну" Чупи (останнє взагалі кумедно, ніби в Луцьку не могла купити, ну).
Дует Жадан-Хадановіч і їхні переклади одне одного це так як свіжий батон з нутеллою) Жадан білоруською, розумієте? Хадановіч крізь призму Жадана. Це просто свято якесь)
І там моя книжкова колекція поповнилася Прохаськовою "одної і тої самої", збіркою віршів Рижкова і "Життям Марії" Жадана. Мене потім на кухні питали, чи пустять мене додому з такою кількістю книжок (особливо з огляду на витрачену суму). Але ж ось, пустили.
Потім ми пішли обідати (о 6 вечора, ага) до "Файного міста". Місць не було, ми вже розвернулися до виходу, коли нас наздогнала адміністратор і пообіцяла, що за 5 хвилин звільниться столик. Ціни в "ФМ" приємно здивували, здається, майже не змінилися з минулого року (зараз картопля по-селянськи була 14 грн; для порівняння, проїзд автобусом здорожчав майже удвічі).
Потім Жадан ще читав у "Перемозі" нові вірші. Ну як нові. Якби я вчила вірші напам'ять, я б їх вже знала, бо чула на луцькій презентації "Бийся за неї" і читала неодноразово в інтернеті. Але вони правда гарні.
Те, що могла утнути тільки я — на площі перед тернопільським Драмтеатром о 23 крутитися навколо своєї осі, швидко переступаючи з ноги на ногу, щоб перед очима миготіли нічні вогні і дахи гарних будівель. А ще підписати на це Третього і Любомира. А потім, докрутившись до того, що світ хитається, намагатися бігти по колу, і бігти насправді такими кривими колами, як малюють маленькі діти.
Дійшовши майже до кінця бульвару Шевченка, вирішити, що краще повернутися до озера. А потім співати на березі. Мене навіть ніхто не попросив заткнутися. Мабуть дійсно захриплою я звучу ще пристойно) Або вони мене просто надто люблять.
Коли з'ясувалося, що у нас на квартирі 16 голодних людей і два пакетики мівіни, найлогічнішим варіантом виявилося чалапати від озера до залізничного вокзалу, де був цілодобовий супермаркет. І це таке задоволення — нагодувати цілу свою величезну сім'ю. Які ж гарні вони були у тій кімнаті в колі на підлозі, коли ділилися посудом, голодні і потомлені, але все одно рідні одне одному.
Ми мали їхати звідти о 4:45. Я всіх обійняла перед сном, щоб уже не будити потім. Але насправді майже ніхто з них так і не пішов спати, а я крізь напівсон чула балачки і сміх, і було якось тепло.
І поки я писала все це, Женя присвятила нам вірш.
Були мої чудові люди, доречні плечі, щирі обійми, локальні меми і тільки_нам_зрозумілі жарти. Було класно працювати з ними пліч-о-пліч на кухні і їсти за спільним покривалком.
Вважаю себе цілком щасливою людиною. До зустрічі, святі, де-небудь в районі Вінниці(с)
А це вам фото тернопільських дахів. Приїжджайте на Ї наступного року)
