Ти лягаєш спати
пів на 2гу, а прокидаєшся о 5тій. Між цими засічками — дві з половиною
години, бо… переведення годинників! І така на алярмі душ-шмотки-рюкзак, і вже
сидиш у таксі. В чому фан їхати на таксі до автовокзалу, коли можеш за 15
хвилин туди добігти пішки, так це в тому, що водій бажає доброго ранку, а ти
йому на прощання — вдалого дня. За 5 хвилин дороги до áвто зненацька
прозріваєш, що з одежиною прогадала.
Дуже мило сидіти
у залі очікування, слухаючи плеєр, і виглядати колєжанок. Зібралося нас троє. За
15 6та дзвонить у паніці Маліна і матюкає таксистів, які чомусь не стоять біля «Зосі»
і не беруть слухавки. За ті ж 15 хвилин ми встигаємо викликати їй інше таксі в
центр, а вона встигає до нього добігти, проте автобус уже відходить.
Бігаю між
сидіннями, кричу їй у лайф: «Скажи таксистові, нехай їде до Водоканалу» і де,
власне, Водоканал (пояснення імпровізую, вранці чомусь не певна у
мікротопоніміці рідного міста). Прошу водія автобуса, щоб зачекав її там. Він,
до слова, виявився дуже милим дядьком, бо таки згодився добряче затриматися.
Утім, не довелось. Поки водій вийшов по цигарки, я дивилася на таксі у заднє
скло, і як Маліна на передньому чогось сидить і балакає (виявилося — чекає
здачу із 200 гривень).
Першу годину
дороги ми витратили на те, щоби вгамувати свій адреналін, а потім потроху
почали замерзати. Тут не можу не згадати Аню, яка врятувала мене своїм
леопардовим шарфом. Вдячна їй страшенно.
Наступні 2,5 год
— стан трансу під ТНМК.
Ми приїхали.
Терен для мене
почався із базарчику. Перший-ліпший магазинчик одягу, де я купила собі гольф,
аби якось утеплитися. Продавчиня трохи здивовано перепитувала, чи я не місцева,
жаліла мене, біднятко, і пишалася тим, що аж із цілого Луцька їдуть у Т. люди
на мистецький фестиваль, про який вона від них щойно довідалася.
Терен для Ані
почався із туалету, де на дверях дзвоники, аби інформувати тих, хто всередині,
що їм варто поспішити.
1 дзвінок - я теж
хочу
2 дзвінки - давай
швидше
3 дзвінки - ну,
швидше, швидше
4 - вже не треба
Потім ми трохи ірраціонально
блукали центром. Перлися із чувака у костюмі поросяти на переході, годували
голубів на Театральній площі. Поснідати зайшли у «Два Гуся» — дуже раджу, там
класний туалет. І хавка класна. Доївши,
дівчата взялися приводити себе у божеський вигляд, а я за фотик.
Із «Гусів» ми
попрямували до Тернопільського Ставу. Слова зайві.
Місце проведення
фесту ми знайшли там же. І де б ви думали, відбувається Мистецький фестиваль "Ї"?
РК "МАКСІМ" — dance club, sushi, концертна зала, все таке мажорненьке.
У списку залишався ще один чек-поінт: замок. І поки ми вламували Маліну підійти до хлопчиків і запитати у них дорогу, Марійка знайшла в неті фото замку.
РК "МАКСІМ" — dance club, sushi, концертна зала, все таке мажорненьке.
У списку залишався ще один чек-поінт: замок. І поки ми вламували Маліну підійти до хлопчиків і запитати у них дорогу, Марійка знайшла в неті фото замку.
«Може це він?» —
показую я на найближчий будинок. Ну звісно. Не були б то ми.
До «Ї» залишалося
добрих півтори години, тож ми насолоджувалися бродінням по парку на березі,
фотографувалися і грілися на сонечку на кольорових сходах.
за 15 2га
подзвонив Ваня і сказав, що у нього наші квитки. А там і наші рівненські
підійшли. Приємно бачити ці обличчя у зовсім іншому місті.
***
Ірванець із
Іздриком валили. Словесно валили одне одного, дуркували на всі 100. «Іздрик тут
привіз свої книжки. Але я теж привіз свої книжки, до того ж продаю їх дешевше…» Гриць відзначився: вважаю фест успішним, якщо прокидаєшся і точно знаєш, де ти.
Ми ше трохи послухали Лазуткіна і пішли у "Файне місто" обідати. На годиннику була десь 17та.
Картопля по-селянськи
— 10 грн.
Пиво "Фірмове" (нефільтроване)
— 10 грн.
Еспресо
— 10 грн.
Грінки, 6 шт.
— 9 грн.
Загалом за той день голова у мене починала і переставала гудіти разів 4, вперше припинила вона те діло після ядерної суміші пиво+еспресо. Вдруге
— коли ми вийшли з ФМ та купили шоколадку. Проте дурна голова не заважала насолоджуватися заходом сонця)
Повернулися ми до MAXIM'у, де Ірванець саме починав читати свої вірші.
Лунає "Санітарочка Рая" і я шиплю Маліні, що це ж він його читав, коли приїжджав до Луцька з Андруховичем. І ловлю на собі його суворий погляд... Ну, для порівняння, Сергій Васильович так дивиться, коли бачить, що ти збираєшся позіхнути))
Місця не було, врешті повсідалися на сходах.
Хтось там у залі намагався пройти до виходу. Ірванець їх традиційно затролив, мовляв, от, уже людям набридло, розходяться... Кричу: та ніхто не вийде, ми тут сходи забарикадували!))
DRUMТИАТР качав. Гриць імітував статевий акт із пультом, і я собі шось Моррісона згадала.
Потім у мене відбулося чудесне зцілення від алергії на Карпу. Мабуть, подіяло її виспівування оперним голосом:
Ти без мене неповним будеш,
Всі молекули твої розпадуться.
Що ж ти, сука, мене не любиш?
Так і треба тобі, падлюці.
А загалом, я давно не почувалася так прекрасно у такому натовпі. Мабуть, треба дякувати особливо вдалому скупченню щасливих луцьких і рівненських фейсів поряд.
Після виступу Карпи ми попрямували у цілодобовий CHICKENHUT. Воістину, треба було поїхати за 170 км від Луцька, щоб засісти у закладі, який є і в нас. Але майже 3 години до автобуса, втома і потреба у WiFi зробили свою чорну справу, і хтось навіть заснув там за столиком.
4:45. Ми сідаємо у автобус "Тернопіль - Світязь" і розуміємо, що буде так само холодно. Проте цього разу принаймні мені тепліше на один гольф.
Вдома. Душ, сніданок, пари.
Жахливо невиспалась і від того сушняк. Але it's definitely worth it.