Як то завше в мене буває, я запізнювалася. Я бігла через Варшавку і сходами Каравану, і через міст на вокзал, бо електричка відходила за 15 хв, а ще ж треба було придбати квитки на К., адже ми веземо туди три_літ_ри у суботу. Власне ні, все почалося ще в листопаді в Рівному, коли ми возили три_літ_ри туди. Ірванець казав про Луцьк "майже рідне", то я тепер йому вертаю комплімент і кажу, що Рівне мені — майже рідне, бо ж там всі ці прекрасні люди і Дикобрази. Чи то Марк чи то Аннушка ( а мабуть таки обоє, і Ріта з ними теж) сказали нам приїздити на Жаржайла — і як тут відмовити?
Ми ще не доїхали до Ківерець, як потяг став. Третій казав, шо то знак, шо треба скрутитися. Але недовго наша паніка тривала, ми рушили далі, і навіть приїхали вчасно.
Маліна джіпіесила локацію, зі змінним успіхом, так що за справу взялася я. Досі гріла руки і вимкнений телефон в кишені, бо забула зарядне вдома і економила батарею. Подальші пригоди дали можливість з'ясувати, що я забула ще дуже багато всього — так вже летіла в ті міста.
Жаржайло на початку вечора був чудовий. Прізвище теж чудове, тому смакую його і не вживаю імені) Локація, музика, слайди, тексти, манера читати, манера триматися — гарно. Жаржайло в кінці вечора і далі був крут. Всі інші теж дуже круті, але то очевидне, бо ж мої, шо вже тут. А ще Жаржайло був арлом, і я цього ніколи не забуду, хоч ніколи і не відтворю.
Ой, а ще був Юра, з гітарою, і він заграв чудові пісні, а ми йому підспівували. Ще він нам феньки з Туреччини подарував. У світі є всього два легких способи отримати мою прихильність. Це купити мені шоколадку (як Манжула) або зіграти на гітарі. Всі інші способи — важкі.
А ще Дик притарабанила афігєнські цукати з імбиру, і ми потроху підсадили на імбир Третього (місяці моєї агітації — а все вирішили цукати). Треба знайти такі ніштячки десь у луцьких супермаркетах.
Не була тут 9 років
*тут має бути пісня Сірьожі Жадана і Собак про Різдво*
На відміну від домашніх ранків, у підвальчику в Рівному о 7 ранку я не просто прокинулася, а вскочила на рівні. Розбудила всіх, зробила всім чаю, зібрала речі, допомогла прибрати речові докази. Ну добре, Жаржайлові чаю ніхто не зробив, але він спав весь той час, шо ми збиралися/прибирали. Так шо хай тепер не ображається.
Не знала, скільки ж то часу їхати з Рівного до Здолбунова маршрутівкою, але ЗА 6 ГРИВЕНЬ ДО ЛЬВОВА це чудєсно! Ну добре, нехай би мені ще за 6 грн треба було електричкою з Луцька туди їхати. Або нехай ми порахуємо поїздку в Рівне (5 грн) плюс на маршрутці у Здолбунів (5 грн) — все одно виходить якихось 16 грн! Студентський рішає)
Все існування всесвіту — невпинна боротьба між вірусами і бактеріями (нами). І таке подібне. А про що ви говорите в електричках? Якщо чесно, я про це майже не говорила, я цих дискусій майже не чула, бо застуда, і гул залізниці, і спала трохи. Але проснулася, коли у вагон зайшли цигани і давай рубати під гітари "Нова радість стала" в шансон-стайлі. Отоді вже я плюнула на економію батареї, дістала навушники і увімкнула Собак.
Чим цікавиться сучасне мистецтво? В тій дірі,в якій воно опинилось, сучасне мистецтво цікавиться виключно чорно-білими карточками, на яких сфотографовані наші легені — діряві, наче вітрила китайських риболовецьких човнів. Натомість, є цілі етнічні та релігійні групи, котрі існують паралельно з офіційною культурою, і котрі не заганяються з приводу смерті мистецтва.
То ми вже проїхали Броди.
Дикобраз спала у позі Іздрика.
Снідали ми моїм півлітровим йогуртом на трьох. А от обідали вже у Львові, при чому там, де ми обідали, я побачила дзеркало і те, на шо я схожа, коли півтора дні голову не мила. Варто було Дикові нас покинути, як ми вже помчали втілювати в життя мої жарти. Після книгарні "Є" я виджіпіесила першу-ліпшу перукарню. Шукала щось із безглуздою назвою типу "Наталка" — у таких зазвичай ціни не надто високі. Отак я помила голову і заодно постриглася. Третій сидів читав Патріарха, а я сказала, що Дикобраз стопудово з нас сміятиметься і скаже, що потрібно було задреджуватися.
Далі був U.R READ. Ці львівські поети такі кумедні, у багатьох стільки пафоса. Просто в Щепана, коли він з нами в Рівному читав, я цього не помітила, тому не очікувала чогось такого. Тепер хочу побувати в різних містах на їхніх місцевих літтусовках, порівняти.
А потім був глінт у "Меделін". Шалено раджу. Вони такі мімімшні, і у них не просто "глінтвейн", а цілий набір різних. Третій експериментував, і дуже вдало. Його вибір — кавовий глінт — дав нашим червоночорноперцевим жару. А ще він взяв класний грибний кіш, такий, що ми аж питали в офіціантки, як він називається, а вона люб'язно запропонувала дати нам рецепт. Ну хіба не мило?
Не буває ідеального тріпу без ложки дьогтю. Джіпіес почав мені зраджувати. Вочевидь, до Сомара лише Дик може знаходити дорогу, хай як вона жаліється на напади топографічного кретинізму. Засинали ми в нього на квартирі, я особисто під Rammstein. А прокидалася я під SOAD. Третьому спасибі, він ніс вахту. Якби ще й він заснув, точно пропустили б поїзд.
На вокзал я ішла мовчки. Навіть взагалі нічого не думаючи. Мій мозок виконував єдину функцію: тримати тіло вертикально, переставляти ноги, донести його до поїзда, де я зможу впасти на свою полицю. А прощалися ми на луцькому автовокзалі. Дик — на Рівне, Третій — на пари, а я домів, спати перед (гг) олімпіадою.
Прекрасності пов'язані з недосипом, але їх хочеться повторювати.
