>терен

Ти лягаєш спати пів на 2гу, а прокидаєшся о 5тій. Між цими засічками — дві з половиною години,  бо… переведення годинників!  І така на алярмі душ-шмотки-рюкзак, і вже сидиш у таксі. В чому фан їхати на таксі до автовокзалу, коли можеш за 15 хвилин туди добігти пішки, так це в тому, що водій бажає доброго ранку, а ти йому на прощання — вдалого дня. За 5 хвилин дороги до áвто зненацька прозріваєш, що з одежиною прогадала.

Дуже мило сидіти у залі очікування, слухаючи плеєр, і виглядати колєжанок. Зібралося нас троє. За 15 6та дзвонить у паніці Маліна і матюкає таксистів, які чомусь не стоять біля «Зосі» і не беруть слухавки. За ті ж 15 хвилин ми встигаємо викликати їй інше таксі в центр, а вона встигає до нього добігти, проте автобус уже відходить.

Бігаю між сидіннями, кричу їй у лайф: «Скажи таксистові, нехай їде до Водоканалу» і де, власне, Водоканал (пояснення імпровізую, вранці чомусь не певна у мікротопоніміці рідного міста). Прошу водія автобуса, щоб зачекав її там. Він, до слова, виявився дуже милим дядьком, бо таки згодився добряче затриматися. Утім, не довелось. Поки водій вийшов по цигарки, я дивилася на таксі у заднє скло, і як Маліна на передньому чогось сидить і балакає (виявилося — чекає здачу із 200 гривень).

Першу годину дороги ми витратили на те, щоби вгамувати свій адреналін, а потім потроху почали замерзати. Тут не можу не згадати Аню, яка врятувала мене своїм леопардовим шарфом. Вдячна їй страшенно.

Наступні 2,5 год — стан трансу під ТНМК.

Ми приїхали.

Терен для мене почався із базарчику. Перший-ліпший магазинчик одягу, де я купила собі гольф, аби якось утеплитися. Продавчиня трохи здивовано перепитувала, чи я не місцева, жаліла мене, біднятко, і пишалася тим, що аж із цілого Луцька їдуть у Т. люди на мистецький фестиваль, про який вона від них щойно довідалася.

Терен для Ані почався із туалету, де на дверях дзвоники, аби інформувати тих, хто всередині, що їм варто поспішити.

1 дзвінок - я теж хочу

2 дзвінки - давай швидше

3 дзвінки - ну, швидше, швидше

4 - вже не треба

Потім ми трохи ірраціонально блукали центром. Перлися із чувака у костюмі поросяти на переході, годували голубів на Театральній площі. Поснідати зайшли у «Два Гуся» — дуже раджу, там класний туалет. І хавка класна.  Доївши, дівчата взялися приводити себе у божеський вигляд, а я за фотик.

Із «Гусів» ми попрямували до Тернопільського Ставу. Слова зайві.

Місце проведення фесту ми знайшли там же. І де б ви думали, відбувається Мистецький фестиваль "Ї"?
РК "МАКСІМ"  — dance club, sushi, концертна зала, все таке мажорненьке.
У списку залишався ще один чек-поінт: замок. І поки ми вламували Маліну підійти до хлопчиків і запитати у них дорогу, Марійка знайшла в неті фото замку.

«Може це він?» — показую я на найближчий будинок. Ну звісно. Не були б то ми.

До «Ї» залишалося добрих півтори години, тож ми насолоджувалися бродінням по парку на березі, фотографувалися і грілися на сонечку на кольорових сходах.

за 15 2га подзвонив Ваня і сказав, що у нього наші квитки. А там і наші рівненські підійшли. Приємно бачити ці обличчя у зовсім іншому місті.

***

Ірванець із Іздриком валили. Словесно валили одне одного, дуркували на всі 100. «Іздрик тут привіз свої книжки. Але я теж привіз свої книжки, до того ж продаю їх дешевше…» Гриць відзначився: вважаю фест успішним, якщо прокидаєшся і точно знаєш, де ти.

Ми ше трохи послухали Лазуткіна і пішли у "Файне місто" обідати. На годиннику була десь 17та.

Картопля по-селянськи  — 10 грн.

Пиво "Фірмове" (нефільтроване)  — 10 грн.

Еспресо  — 10 грн.

Грінки, 6 шт.  — 9 грн.

Загалом за той день голова у мене починала і переставала гудіти разів 4, вперше припинила вона те діло після ядерної суміші пиво+еспресо. Вдруге  — коли ми вийшли з ФМ та купили шоколадку. Проте дурна голова не заважала насолоджуватися заходом сонця)

Повернулися ми до MAXIM'у, де Ірванець саме починав читати свої вірші. 

Лунає "Санітарочка Рая" і я шиплю Маліні, що це ж він його читав, коли приїжджав до Луцька з Андруховичем. І ловлю на собі його суворий погляд... Ну, для порівняння, Сергій Васильович так дивиться, коли бачить, що ти збираєшся позіхнути))

Місця не було, врешті повсідалися на сходах.

Хтось там у залі намагався пройти до виходу. Ірванець їх традиційно затролив, мовляв, от, уже людям набридло, розходяться... Кричу: та ніхто не вийде, ми тут сходи забарикадували!))

DRUMТИАТР качав. Гриць імітував статевий акт із пультом, і я собі шось Моррісона згадала.

Потім у мене відбулося чудесне зцілення від алергії на Карпу. Мабуть, подіяло її виспівування оперним голосом:

Ти без мене неповним будеш,

Всі молекули твої розпадуться.

Що ж ти, сука, мене не любиш?

Так і треба тобі, падлюці.

А загалом, я давно не почувалася так прекрасно у такому натовпі. Мабуть, треба дякувати особливо вдалому скупченню щасливих луцьких і рівненських фейсів поряд.

Після виступу Карпи ми попрямували у цілодобовий CHICKENHUT. Воістину, треба було поїхати за 170 км від Луцька, щоб засісти у закладі, який є і в нас. Але майже 3 години до автобуса, втома і потреба у WiFi зробили свою чорну справу, і хтось навіть заснув там за столиком.

4:45. Ми сідаємо у автобус "Тернопіль - Світязь" і розуміємо, що буде так само холодно. Проте цього разу принаймні мені тепліше на один гольф.

Вдома. Душ, сніданок, пари.

Жахливо невиспалась і від того сушняк. Але it's definitely worth it.