Прохасько настільки теплий, що не хотілося руйнувати цю атмосферу твітером, і тому я списала сторінки три свого совоблокнота, дуже стисло, навіть схематично, конспектуючи за ним. То вперше на мене таке натхнення сходить, що хочеться записати всі образи просто в процесі їх виникнення.
Можете зараз не вірити або сміятися, але Прохасько говорив про концептуальну метафору! (Всесвіт мені час від часу посилає знаки, що тема моєї магістерської мені дуже актуальна в моєму житті буде.) Ну як про концептуальну метафору? Про те, що його порівнюють зі Сковородою, бо так людський мозок влаштований — нове пояснювати через уже відоме. А насправді схожості там не так і багато, всього лиш сандалі.
Казав ще, що ми у своєму пізнанні неначе постійно тикаємося носом в куліси, думаючи, що завіса суцільна, а насправді ж десь є проріз, варто лише змінити підхід — і ти його знайдеш. Говорив про ту складність, яка стоїть в української літератури на шляху до світового визнання — складні для вимови прізвища. Здавалося б, ну яка дурниця, Габрієля Гарсію Маркеса ось всі якось вивчили. Але ні, давно відчувала щось подібне.
Найтерапевтичнішою штукою вечора було розмірковування Прохаська про емоції і шкоду від їх блокування. Насправді вже давно відстоюю ту думку, що пригнічувати у собі емоції і переконувати себе, що не відчуваєш того, що відчуваєш — зле. Отримала підтвердження для своїх теорій. Прохасько казав, що кожна емоція вартує того, щоб бути пережитою, і боротися з нею не треба. Що краще зануритися в неї повністю і поспостерігати за нею, як спостерігаєш за тим, як дерево вкривається бруньками, листочками, цвітом і плодами.
Ще одна гарна думка цього вечора — це що найбільша допомога батьків полягає у тому, щоби не контролювати дитину, не залякувати її покараннями, а вчити відповідальності перед самою собою.
Коли говорили про кумирів дитинства, Прохасько розповів, що захоплювався не далекими примарними ідеалами, а найближчими людьми. І це насправді так круто. Я ще раз згадала, що оточила себе чудовими людьми, в кожному з яких є щось таке світле, чому я неодмінно хочу в них вчитися. Вони це прочитають і знатимуть. Проте я інколи і так їм про це кажу)
Говорили про ноосферу і ідеї, які падають тобі в голову звідти. Говорили про магію — "ефект метелика". Говорили про життя:
— Раббі, що то є життя?
— Фонтан. А може нє.
І ще багато про що говорили. Гарно було.
Гарно було також відчувати плечі рідних людей. Але про це — не в блог.
Немає коментарів:
Дописати коментар