Я мала деякий сумнів, чи варто нам проводити творчий вечір для Неборака — зрештою, ми щойно почали своє існування, а тут Людина такого масштабу. Але Третій дотис. Це те, про що я казала: він ніколи не зупиняє мене у моїх авантюрах, навпаки, розганяє ще більше, але ми досі якось не вилетіли в кювет.
Заждіть, сходжу постукаю по дереву, а тоді продовжу писати...
Все, тут.
Як і казала Нася, Небораку властиво розігрувати монету закоханого у власний геній автора ("це у них в Бу-Ба-Бу сімейне"), але якось це все зовсім не дратує, навіть навпаки приваблює, на відміну від награної скромності ("ну скажіть мені, що я не лайно, ну давайте").
Бути його модератором надзвичайно круто. При тому, що ми були, по суті, елементом постановки (більше працювали, ніж розважалися), мені було дуже цікаво його слухати. Порівняти можна з кількома найкращими лекторами моєї улюбленої рідної кафедри. І взагалі не відчувалося, що це якийсь там захмарний небожитель української літератури, радше просто старша за мене людина, з більшим життєвим досвідом, яка викликає повагу.
З багатьма ідеями, які Неборак висловив у той вечір, погоджуюсь, і мене відверто тішить, що є у нас така спільність в думках. Може тим, що "ого, я думаю, як доросла", а може тому, що десь в чомусь два різних покоління можуть порозумітися.
І звісно, надзвичайно приємно було почути від самого Неборака (САМОГО Неборака, чи що), що йому сподобалася атмосфера.
Окремого висвітлення потребує наш із Третім тандем, коли "я знаю, що ти нервуєш теж, і мені від цього стає спокійніше" або ледь помітні знаки поглядом чи жестами. Хтось бачив це із залу? Зізнавайтесь) Бо поки що чула тільки що "ні, ми нічого такого не бачили".
Увесь день знала, що справді добре мені стане тільки тоді, коли "це" закінчиться :D А зараз так приємно повертатися у ту атмосферу знову і знову, з усім тим адреналіном і пришвидшеним пульсом.
Ми виклалися на 100% і я нами задоволена. Залишається тільки наступного разу викластися на 120%.
Немає коментарів:
Дописати коментар