Бачиш, світліє небо?
Мені здається, це варто увіковічнити на сторінках мого блогу. Просто воно було однією з головних тем року і взагалі елементом моєї самоідентифікації. Подобалося повторювати повну назву моєї теми щоразу, як мене про неї запитували. "Метафори на позначення опонента у передвиборчих промовах президентів США", риб'ята, так, прекрасне довге речення і надзвичайно цікаве дослідження. 90% теми було сформульовано мною ще у вересні в процесі миття голови. Більшість чудових думок приходять до мене у ванній /зараз подумала, що треба було купити нетбук і писати роботу у ванній — може, тоді би прокрастинація долалася легше/.
Я щиро вірила, наївна, що одразу ж і візьмуся за читання всієї потрібної літератури, підбір матеріалів і писатиму спокійних 3-4 сторінки на день, що здам повну версію на перевірку ще тижнів за два до передзахисту і далі лише вилизувати деталі.
Нася: пам'ятаєш, як ми з тобою говорили, шо будем ходити на лекції і на них писати магістерську? То ми і на лекції толком не ходили, і магістерську не писали :D
Ні, я чесно взялася читати якусь літературу зимою, та і більшість промов десь тоді ж і перелопатила. Але потім почався другий семестр і тотальне нічогонеробіння. Просто: якщо не було ніяких нагальних завдань, за невиконання яких мене могли зарЕзати — то не було і сил їх робити. Я зараз слухаю Pearl Jam, поки це пишу, і там такі затягнуті гітарні звуки на фоні, щось на кшталт плавання у далекому космосі — десь так і минав для мене березень, квітень і частина травня. Або ще: в дорозі, коли за вікном переважно монотонні пейзажі залізничного шляху Луцьк - Рівне, рідше — такого ж автомобільного шляху, інколи — Луцьк - Тернопіль (і прекрасні Кременецькі гори, і жахливий кременецький напіввимерлий асфальт).
Пеклом були перші тижні переддипломної практики, коли спочатку думаєш, що у тебе ще море часу, потім обіцяєш собі почати завтра, потім обіцяєш собі почати сьогодні, але, щойно ти налаштуєшся, до кімнати хтось заходить, питає, як успіхи, ти дратуєшся, бо нічим особливо похвалитися, вони піднімають паніку, що ти не встигнеш, ти заражаєшся панікою, і знову все на нівець. Коли до передзахисту лишався тиждень (чи менше?), далі тягнути вже не можна було. І я сіла писати, пересилила свою потребу у влучному першому реченні, зробила над собою зусилля, відкинула всі ці письменницькі штучки і змирилася, що текст звучатиме сухо і занудно. І справа пішла.
Днів за два вродила перший розділ. Ще за стільки ж часу коротку версію практичної частини, вступ, висновки, але це все — дрібниці у порівнянні з тим, яке чудове небо о 5 ранку. Взагалі, мою магістерську писали мало не всім твітером. Звітувала там кожні 3-5-10 годин про свій прогрес (3/90 сторінок магістерської, 22/90 сторінок магістерської, 60/90 сторінок магістерської). Люди потім казали, що правда уважно стежили за цим всім дійством. А мені ці дописи допомогли зрозуміти, що в середньому я писала зі швидкістю сторінка на годину. Тому порада на майбутнє — виділіть на саме написання роботи щонайменше 100 годин, можна протягом 20 днів, щоб був час їсти, спати, гуляти вечірнім містом. А можна протягом останнього тижня, і тоді ви знатимете, як це гарно, коли небо за вікном блідне і співають пташечки.
Я собі розробила класний ритм: 2 години сну десь із 20 по 22 і ще 3-5 годин сну після 5 ранку. Це вже як сили волі вистачало не відкласти будильник. Я — магістр СНУ)
Найбільше мені в цій ситуації шкода і соромно перед Анною Леонардівною. Здається, у світі не вистачить ромашкового чаю, щоб компенсувати всі витрачені на мене нерви (не те, щоб вона їх дуже якось проявляла, просто я б на її місці мене вже зарЕзала) ). А ще, здається, вона за мене переймалася більше, ніж я сама (не те, щоб по ній видно було, що вона страшенно переймається, просто я була СТРАШЕННО спокійна).
І тепер, коли я захистилася (на 94, да, ашо), ні, точніше, ще перед захистом, коли здала зшиту роботу — видихнула, озирнулася і зрозуміла, що почуваюся як і тоді, коли отримала диплом бакалавра. Це була неминучість. Це було вирішено наперед, ще коли занесла документи на вступ до цього університету на цей напрям. І останні кілька місяців я котилася тим шляхом, просто тому, що я радше схильна доводити почате до кінця, аніж кидати на півшляху. Навіть хоч я і спалахую миттю якимись ідеями, навіть коли мені бракує впертості та інтересу — мені так само шкода часу, витраченого на процес, щоб відмовити собі у втісі бачити результат.
І все ж, найприємнішою була перша фаза процесу — саме дослідження. А ще я рада, що втиснула написання магістерської у такі короткі терміни, що встигла зганяти в Тернопіль, Рівне і Львів, і я краще ще раз зустрічатиму світанок за комп'ютером кілька діб поспіль, ніж відмовлю собі у задоволенні подорожувати і бачити усіх тих чудових людей.
Я не знаю, шо ше сказати. Хіба що дякую всім, хто терпів мене ці місяці, всім, хто мотивував, хвилювався, фейворітив мої твіти, бажав успіхів і питав, як захистилася. Це було дуже потрібним.
Немає коментарів:
Дописати коментар